Аутизм — допомога батькам

Аутизм — допомога батькам

Аутизм — вроджена хвороба, при якій хворі відрізняються відсутністю соціальної адаптації: вони не відчувають бажання спілкуватися з оточуючими і не вміють цього робити. Інтереси таких дітей досить обмежені, вони не грають з однолітками, важко навчаються мови, у них часто відзначаються повторювані рухи. Окремою, легкою формою аутизму вважається синдром Аспергера, при якій дитина, відрізняючись замкнутістю й небажанням контактувати з навколишнім світом, характеризується повноцінним словниковим запасом, повноцінними розумовими здібностями. Дітям з таким захворюванням, як аутизм, допомога батькам — психологічна, педагогічна,  необхідна постійно. Як же виховувати особливого дитини, як допомогти йому найбільш повно розкритися, максимально позбавитися від його недоліків, проявивши всі його таланти і можливості?

Виховувати дитину з аутизмом — постійний і важка праця. Вони грають з однією іграшкою, вибираючи її з безлічі інших, оточуючих вони намагаються не помічати, іноді виявляючи до них агресію. Небажання спілкуватися, повторювати за дорослими і ровесниками, убогий словниковий запас ускладнює взаємодію між дитиною з аутизмом та батьками. З віком, в залежності від ступеня аутизму, маленький пацієнт може навчитися читати, рахувати, проте як і раніше воліє перебувати на самоті. Мова їх позбавлена емоцій, та й самі вони практично не в змозі сприйняти почуття, переживання оточуючих.

Як же перемогти аутизм?

Допомога батькам — можна сформулювати низку порад:

  1. По-перше, з такими особливими дітьми потрібно звертатися завжди логічно, послідовно, без сплесків емоцій. Карати таких дітей не можна: у них не утвориться взаємозв’язок між поганим вчинком і покаранням — вони просто не зрозуміють, за що з ними погано поводяться.
  2. По-друге, необхідно терпляче і постійно вчитися спілкуванню, новим навичкам, постійно повертаючись до, здавалося б, пройдених речей. Маленькі аутисти в стресовій ситуації легко забувають вже вироблені навики. Спілкуватися з ними потрібно в повільному темпі, чітко вимовляючи кожне слово.
  3. -третє, потрібно пам’ятати, що таким дітям певні дози самотності просто необхідні: протягом дня постарайтеся кілька разів залишати такого малюка одного. Звичайно, попередньо треба переконатися у відсутності предметів, які можуть йому зашкодити.
  4. -четверте, потрібно навчити дитину взаємодіяти з оточуючими. І навіть якщо він не хоче розмовляти — нехай він буде спілкуватися якимось іншим, прийнятним для нього способом: за допомогою різнокольорових карток із зображенням предметів або слів, жестами, іншим способом. Для формування потреби в спілкуванні потрібно стримувати себе в необхідної допомоги дитині: не варто кидатися допомагати йому одягатися чи взуватися, поки він яким-небудь чином не попросить цього зробити.
  5. -п’яте, під час ігор з такими дітьми постарайтеся бути для них батьком, а рівним, іншому. Не варто визначати, коли починати і закінчувати гру: нехай малюк сам дасть вам знати про своє бажання взаємодіяти і про кінець гри. Хваліть малюка за його спроби спілкуватися, розмовляти, взаємодіяти з оточуючими.

Читайте також:

  • Навчання дітей з аутизмом
  • Що таке аутизм у дітей — ознаки, особенност
  • Аутизм — причини захворювання
  • Аутизм що це таке? Особливості розвитку.
  • Аутизм у дорослих — різні прояви болезн
  • Допомога батькам — можна сформулювати низку порад:

    1. По-перше, з такими особливими дітьми потрібно звертатися завжди логічно, послідовно, без сплесків емоцій. Карати таких дітей не можна: у них не утвориться взаємозв’язок між поганим вчинком і покаранням — вони просто не зрозуміють, за що з ними погано поводяться.
    2. По-друге, необхідно терпляче і постійно вчитися спілкуванню, новим навичкам, постійно повертаючись до, здавалося б, пройдених речей. Маленькі аутисти в стресовій ситуації легко забувають вже вироблені навики. Спілкуватися з ними потрібно в повільному темпі, чітко вимовляючи кожне слово.
    3. -третє, потрібно пам’ятати, що таким дітям певні дози самотності просто необхідні: протягом дня постарайтеся кілька разів залишати такого малюка одного. Звичайно, попередньо треба переконатися у відсутності предметів, які можуть йому зашкодити.
    4. -четверте, потрібно навчити дитину взаємодіяти з оточуючими. І навіть якщо він не хоче розмовляти — нехай він буде спілкуватися якимось іншим, прийнятним для нього способом: за допомогою різнокольорових карток із зображенням предметів або слів, жестами, іншим способом. Для формування потреби в спілкуванні потрібно стримувати себе в необхідної допомоги дитині: не варто кидатися допомагати йому одягатися чи взуватися, поки він яким-небудь чином не попросить цього зробити.
    5. -п’яте, під час ігор з такими дітьми постарайтеся бути для них батьком, а рівним, іншому. Не варто визначати, коли починати і закінчувати гру: нехай малюк сам дасть вам знати про своє бажання взаємодіяти і про кінець гри. Хваліть малюка за його спроби спілкуватися, розмовляти, взаємодіяти з оточуючими.

    Об авторе

    Dany administrator

    Оставить ответ