Переломи шийки стегнової кістки (ПШСК) є складною медико-соціальною проблемою далеко не геріатричного плану. Це визначається бурхливим розвитком науково-технічного прогресу. ПШСК все частіше спостерігається у осіб молодого віку. Останні проявляють більшу функціональну активність на тлі значного зростання травматизму, особливо автодорожнього. На сьогоднішній день розроблено багато фіксаторів для остеосинтезу ПШСК.
Більшість з них мають лише інформативний характер або досить обмежене, авторське застосування. Незважаючи на використання сучасних технологій остеосинтезу, незарощення фрагментів наголошується в 11-30% випадків, асептичний некроз головки стегнової кістки розвивається після 12-41% операцій з приводу ПШСК.
Ефективність вирішення проблеми перелому шийки стегнової кістки залежить від багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів, тактики та методики лікування. Значну роль у цьому відіграють конструктивні можливості фіксатора і його вплив на репаративну регенерацію. Практика показала, що ПШСК вимагають індивідуального підходу в кожному конкретному випадку. Це пов’язано з віком постраждалого, станом кісткової тканини, наявністю супутніх захворювань. Велике значення мають характер лінії перелому, правильна їх оцінка, достатній рівень матеріально-технічного забезпечення. Тільки системний аналіз усіх факторів, що визначають результати лікування ПШСК, їх взаємозв’язок в просторовому та часовому вимірі дозволяє розібратися в гносеології цієї важливої проблеми.
Таким чином, застосування методології системного підходу потребує розробки біомеханічно обґрунтованого фіксатора для ПШСК та ефективної методики його застосування.
В останні роки намічається тенденція надмірного захоплення можливостями ендопротезування при переломі шийки стегнової кістки. Слід зазначити, що воно є більш травматичним втручанням, вимагає значного матеріального забезпечення, створює в майбутньому ряд специфічних проблем. Практика підтверджує певні переваги органозберігаючих втручань.
Об авторе